Два полюси: мови синтетичні та аналітичні
Носії слов’янських мов, насправді, досить важко засвоюють англійську. І йдеться зараз не про фонетику, тобто вимову, – ясно, що вона інша, і тут нічого не вдієш, окрім як поступово перевчати свій артикуляційний апарат вимовляти звуки інакше, аніж ми навчилися з дитинства. Йдеться про структурну будову мови, яка в англійської та в більшості слов’янських мов драматично різна.
Щоби зрозуміти це, без невеличкого лінгвістичного екскурсу не обійтися. А лінгвістика каже нам, що мови світу поділяються за структурною будовою на дві групи: синтетичні та аналітичні мови.
До аналітичних мов належить англійська, а також інші германські мови – німецька та більшість скандинавських мов, романські мови, наприклад французька та італійська, зі слов’янських мов – болгарська. Також до цієї групи відносять китайську та низку інших азійських мов.
Якщо пояснювати простими словами, не вдаючись у складні й розгалужені мовознавчі лабіринти, то ця мовна група вирізняється тим, що смисли передаються більше через сталий порядок слів у реченні та допоміжні дієслова, аніж через зміну форми слів.
Синтетичні мови, навпаки, більш пластичні й не дуже переймаються порядком слів у реченні – жонглюй словами, як хочеш. А от лексичний зміст передають більше через зміну форми слів через суфікси, закінчення та їх узгодження, що доводить іноземних студентів просто до сказу.
До групи синтетичних мов належать слов’янські мови, включно з українською, балтійські мови – латиська та латвійська, ісландська, фіно-угорські мови, тюркські мови, а також латинь.
Аналітичні мови вважаються легшими для вивчення, аніж синтетичні. Тому, не знаю навіть, чи втішатися з того, але нашим англомовним колегам, котрі вивчають російську або українську, не позаздриш.
Перфектні українці
Українці часто скаржаться, що вчать англійську роками, але як доходить до спілкування із носіями мови, то наче впадають у ступор і не можуть підтримати розмову. Наші «мовні побратими» – носії слов’янських мов, такі як поляки, словаки, чехи, словенці, серби – теж мають чимало проблем у розумінні й засвоєнні англійської граматики. Проте, зазвичай, хоч і з помилками, але вільно висловлюються англійською. А за кількістю людей, які володіють розмовною англійською, наші західні й південні сусіди далеко попереду нас.
Звичайно, на те є багато об’єктивних причин. Історично, ми довго знаходилися в закритому просторі, відрізані від англомовного світу. Але зараз, коли простір інтернету безмежний, і кордони вже майже умовні, чому ми продовжуємо «впадати в ступор», коли починається спілкування англійською?
Це, швишде, можна пояснити суб’єктивними причинами, які заховані глибоко в багатьох із нас. Можливо, для когось це звучатиме дивно, але українці – перфекціоністи, принаймні у вивченні іноземної мови. А все через те, що ми зазвичай занадто переймаємося, що про нас подумають. І краще нічого не будемо говорити взагалі (краще жувати, чи не так?), аби лише все було дуже правильно. Кому ж хочеться звучати на кшталт «мая твая не панимать», лише англійською? Це ж так смішно!
І то правда, часом наші типові помилки можуть викликати посмішку в англомовних співрозмовників.
Найпоширеніші помилки слов’ян у розмовній англійській
Порядок слів у реченні
Ми ж «синтетичні», навіщо нам той порядок? В українській мові «я важко працюю» і «я працюю важко» – різниця невелика. В англійській, якщо поміняти слова місцями, то це може змінити зміст на протилежний. Наприклад, уявіть, як наш працівник запевняє англомовного менеджера «I’m hardly working!», маючи на увазі свій неабиякий внесок у зростання продажів компанії. «Oh, yes, you are working hard», з усмішкою відповідає той, бо фраза працівника означає буквально «я ледь працюю».
Або ж українець хоче сказати, що англійська потрібна йому для роботи, і каже це, використовуючи порядок слів, як у рідній мові: «English needs me for my job», що буквально означає «Англійська потребує мене для роботи». От чесно, вона вас не потребує! Щоби донести смисл правильно, треба ставити слова точно в тому порядку, який визнає англійська мова, а саме: I need English for my job.
Часи англійського дієслова
У слов’янських мовах часів дієслова тільки три – минулий, теперішній і майбутній. У нас є інші – «синтетичні» – мовні інструменти, щоби показати, наприклад, доконану дію, як то префікси: робив – зробив, писав – написав. Поняття подовженої (continuous) дії в нас узагалі відсутнє: я читаю кожний день і я читаю цей текст зараз – яка нам різниця? Для англійців вона величезна. Якось один студент викликав сльози сміху у свого англійського викладача, коли хотів розказати, що в його дівчини є собака «My girlfriend has a dog», але чомусь використав форму continuous: «My girlfriend is having a dog», що в перекладі буквально означає «моя дівчина збирається народити собаку».
Дієслово to be – бути
«Я є пан Петро» – можна почути від представника діаспори, який виїхав з України років 30 тому і вже асимілювався в Канаді чи США. Для наших українських вух звучить трохи кумедно, бо його «є» явно зайве. Але не критично. А от в англійській «I afraid of spiders» (я боюся павуків) без форми дієслова to be бути не може. Тому правильно сказати «I am afraid of spiders».
Артиклі
У нас їх просто немає. Тому, зрозуміло, що важко одразу збагнути, навіщо вони потрібні. Через це ми їх безапеляційно опускаємо (і це не смішно, бо англомовні від цього go crazy), або заміняємо the на this (цей) та a/an на one (один) або some/any (якийсь), що загалом не так уже й погано, проте в артиклях усе ж таки варто розібратися й користуватися ними.
Множина у квадраті
«Womens with childrens» – звучить для англійського вуха як «жінки з дітьми у квадраті», бо слова women і children вже є множиною від woman – жінка, і child – дитина. Слов’яни часто забувають про це. Але навіть якщо воно звучить кумедно, нас однаково розуміють.
Хоч і з помилками, але говоріть!
На мою особисту думку, заговорити чужою мовою чимось схоже на навчання стрибкам у воду. Спочатку – з невисокої тумби в басейні, потім – з пірсу, а вже згодом – і з високої скелі в море. І допоки ви будете боятися стрибати через страх зробити помилку, до того часу ніколи вільно не будете спілкуватися. Тому наші шкільні вчителі іноземної мови часто роблять учням «ведмежу послугу», постійно перебиваючи і виправляючи їхні помилки. Вивчайте, прислухайтеся, експериментуйте, але намагайтеся якомога більше висловлювати свої думки мовою, яку ви вивчаєте.
Надмірний перфекціонізм, страх виглядати смішно в очах іноземного співрозмовника – це найперші вороги невимушеності, які гальмують ваше просування сходинками вільного спілкування. Тому, хоч і з помилками, але говоріть – вас у будь-якому разі зрозуміють. А якщо будуть сміятися, нагадайте їм слова принца Чарльза, котрий, не без суто англійського сарказму, якось сказав, що справжньою мовою міжнародного спілкування є «BAD ENGLISH».
