Monday, 29 October 2018

How Americans preserved British English

Americans today pronounce some words more like Shakespeare than Brits do… but it’s in 18th-Century England where they’d really feel at home.
It makes for a great story: when settlers moved from England to the Americas from the 17th Century, their speech patterns stuck in place. That was particularly true in more isolated parts of the US, such as on islands and in mountains. As a result, the theory goes, some Americans speak English with an accent more akin to Shakespeare’s than to modern-day Brits.
That’s not entirely right. The real picture is more complicated.
One feature of most American English is what linguists call ‘rhoticity’, or the pronunciation of ‘r’ in words like ‘card’ and ‘water’. It turns out that Brits in the 1600s, like modern-day Americans, largely pronounced all their Rs. Marisa Brookresearches language variation at Canada’s University of Victoria. “Many of those immigrants came from parts of the British Isles where non-rhoticity hadn’t yet spread,” she says of the early colonists. “The change towards standard non-rhoticity in southern England was just beginning at the time the colonies became the United States.”
So at least when it comes to their treatment of the 18th letter, Americans generally sound more like the Brits of several centuries ago. So do Canadians west of Quebec – thanks to loyalists to the Crown fleeing north during the American Revolution.
Another divergence between British and North American English has been a move toward broad As in words like ‘path’. The pronunciations of the early colonists (and their English counterparts), in contrast, have stuck around in the US: think ‘paath’ rather than ‘pahth’.
At first glance, these colonial legacies of pronunciation seem especially apparent in certain remote areas of the US – hence the argument that some places in the US have preserved Shakespearean English.
For instance, Tangier Island in Virginia has an unusual dialect which can be unintelligible even to other Americans. Some speech patterns, included rounded Os, seem like a dead ringer for the dialect of the West of England. This has led some observers to claim a strong lineage from early Cornish settlers to the current Tangier dialect.
But linguist David Shores has noted that these claims are exaggerated, and that the island’s isolation, rather than any freezing of Elizabethan speech patterns, is responsible for its linguistic quirks.
Another US area that’s been linked to 17th-Century British English is Appalachia, especially the mountainous regions of North Carolina. Linguist Michael Montgomery has written that the North Carolina tourism division used to issue a booklet called A Dictionary of the Queen’s English, which claimed that the English of Queen Elizabeth I could be found in pockets of the state. Montgomery traced the idea back to an educator-clergyman who, around the turn of the 19th Century, spread the idea that mountain language was a remnant of a much older tradition. This myth helped to counteract negative impressions of oft-maligned mountain people. Turning this around – and claiming kinship with a Shakespearean way of speaking – was a way of bringing status and apparent classiness to a marginalised part of the country.
“Mountain speech has more archaisms than other types of American English, but that’s about it,” Montgomery writes. These include terms like ‘afeard’, which famously appears in The Tempest. Overall, however, “the Shakespeare myth reflects simplistic, popular views about the static nature of traditional folk cultures, especially those in out-of-the-way places.”
Common phrases
It’s a bit surprising that Shakespearean English has come to be associated with high status and education. That’s the other oft-forgotten complication of the concept: even if Americans do speak more like the Elizabethan English than today’s Brits themselves, that doesn’t mean they’re speaking a ‘posher’ version of the language.

“We’ve always had this stigma in the UK that Shakespeare has to be posh… [but] in his time, it was everyday speech,” says David Barrett, who conducted workshops in Shakespearean Original Pronunciation (OP) while preparing a thesis on the subject at the University of South Wales. He’s also transcribed Christopher Marlowe’s poem Hero and Leander into OP. (There have been similar projects for the King James Bible and the Lord’s Prayer).
Even Queen Elizabeth I didn’t pronounce words in a particularly ‘posh’ way. Barrett has researched Elizabeth’s letters for clues to her pronunciation. Since spellings at the time were far from standardised, written texts are one tool linguists use to determine how words would have been pronounced historically. The queen’s habits likely included pronouncing ‘servant’ as ‘sarvant’, or ‘together’ as ‘togither’. These were pronunciation styles of ordinary people of the 17th Century – rather than the nobility. So like Shakespeare, the queen had a down-to-earth manner of speaking... in contrast to the upper-crust accents she is portrayed with in contemporary films and TV programmes. (It’s worth noting that today’s Queen Elizabeth II is speaking in a more ‘common’ way than she once did, too).
“The reason I find the Elizabethan period interesting is that the pronunciation contains many sounds which are far enough removed from modern English to create a challenge for the speaker, but there is also a considerable overlap with modern English,” says Barrett.
So when actors and audiences hear OP for the first time, it’s a bit of a shock to the system.
“Every English speaker who hears Original Pronunciation for the first time hears something different in it,” Barrett says. Sometimes that sounds similar to Northern Irish or West Country accents, other times South African or American.
Star-spangled Shakespeare
American actors have a head start with performing in OP: it’s “so much more American” than the prestigious Received Pronunciation accent in which Shakespeare’s plays are generally performed now, says Paul Meier, theatre professor emeritus at Kansas State University and a dialect coach who’s worked on theatre productions like an OP version of A Midsummer Night’s Dream.
For instance, Americans are already used to pronouncing ‘fire’ as ‘fi-er’ rather than ‘fi-yah’, as most Brits would.
It’s useful to know how words would have been pronounced centuries ago because it changes our appreciation of the texts. Because British English pronunciations have changed so much since the era of Queen Elizabeth I, we’ve rather lost touch with what Early Modern English would have sounded like at the time. Some of the puns and rhyme schemes of Shakespeare’s day no longer work in contemporary British English. ‘Love’ and ‘prove’ is just one pair of examples; in the 1600s, the latter would have sounded more like the former. The Great Vowel Shift that ended soon after Shakespeare’s time is one reason that English spellings and pronunciations can be so inconsistent now.
So what’s popularly believed to be the classic British English accent isn’t actually so classic. In fact, British accents have undergone more change in the last few centuries than American accents have – partly because London, and its orbit of influence, was historically at the forefront of linguistic change in English.
As a result, although there are plenty of variations, modern American pronunciation is generally more akin to at least the 18th-Century British kind than modern British pronunciation. Shakespearean English, this isn’t. But the English of Samuel Johnson and Daniel Defoe? We’re getting a bit warmer.
Dialect coach Meier understands the appeal of the idea that 17th-Century speech patterns have been perfectly preserved an ocean away. “It is a delightful and attractive myth that Shakespeare’s language got fossilised” in parts of the US, he says.
But as sociolinguist Brook explains, “Every actively-spoken dialect is always changing – that’s as true of the rural ones as of the urban ones.” Echoes of older dialects can be heard here and there in different places, but unfortunately there’s no living museum of Shakespeare’s English.
http://www.bbc.com/culture/story/20180207-how-americans-preserved-british-english?ocid=ww.social.link.facebook&fbclid=IwAR0nmR8WMGe4wLSHf__TrA1mH6_DRmDI-o5cNGmbFoZkl04nm9G3mk4OMK0

Thursday, 25 October 2018

Хіт-парад помилок українців у розмовній англійській

Два полюси: мови синтетичні та аналітичні

Носії слов’янських мов, насправді, досить важко засвоюють англійську. І йдеться зараз не про фонетику, тобто вимову, – ясно, що вона інша, і тут нічого не вдієш, окрім як поступово перевчати свій артикуляційний апарат вимовляти звуки інакше, аніж ми навчилися з дитинства. Йдеться про структурну будову мови, яка в англійської та в більшості слов’янських мов драматично різна.
Щоби зрозуміти це, без невеличкого лінгвістичного екскурсу не обійтися. А лінгвістика каже нам, що мови світу поділяються за структурною будовою на дві групи: синтетичні та аналітичні мови.
До аналітичних мов належить англійська, а також інші германські мови – німецька та більшість скандинавських мов, романські мови, наприклад французька та італійська, зі слов’янських мов – болгарська. Також до цієї групи відносять китайську та низку інших азійських мов.
Якщо пояснювати простими словами, не вдаючись у складні й розгалужені мовознавчі лабіринти, то ця мовна група вирізняється тим, що смисли передаються більше через сталий порядок слів у реченні та допоміжні дієслова, аніж через зміну форми слів.
Синтетичні мови, навпаки, більш пластичні й не дуже переймаються порядком слів у реченні – жонглюй словами, як хочеш. А от лексичний зміст передають більше через зміну форми слів через суфікси, закінчення та їх узгодження, що доводить іноземних студентів просто до сказу.
До групи синтетичних мов належать слов’янські мови, включно з українською, балтійські мови – латиська та латвійська, ісландська, фіно-угорські мови, тюркські мови, а також латинь.
Аналітичні мови вважаються легшими для вивчення, аніж синтетичні. Тому, не знаю навіть, чи втішатися з того, але нашим англомовним колегам, котрі вивчають російську або українську, не позаздриш.

Перфектні українці

Українці часто скаржаться, що вчать англійську роками, але як доходить до спілкування із носіями мови, то наче впадають у ступор і не можуть підтримати розмову. Наші «мовні побратими» – носії слов’янських мов, такі як поляки, словаки, чехи, словенці, серби – теж мають чимало проблем у розумінні й засвоєнні англійської граматики. Проте, зазвичай, хоч і з помилками, але вільно висловлюються англійською. А за кількістю людей, які володіють розмовною англійською, наші західні й південні сусіди далеко попереду нас.
Звичайно, на те є багато об’єктивних причин. Історично, ми довго знаходилися в закритому просторі, відрізані від англомовного світу. Але зараз, коли простір інтернету безмежний, і кордони вже майже умовні, чому ми продовжуємо «впадати в ступор», коли починається спілкування англійською?
Це, швишде, можна пояснити суб’єктивними причинами, які заховані глибоко в багатьох із нас. Можливо, для когось це звучатиме дивно, але українці – перфекціоністи, принаймні у вивченні іноземної мови. А все через те, що ми зазвичай занадто переймаємося, що про нас подумають. І краще нічого не будемо говорити взагалі (краще жувати, чи не так?), аби лише все було дуже правильно. Кому ж хочеться звучати на кшталт «мая твая не панимать», лише англійською? Це ж так смішно!
І то правда, часом наші типові помилки можуть викликати посмішку в англомовних співрозмовників.

Найпоширеніші помилки слов’ян у розмовній англійській

Порядок слів у реченні
Ми ж «синтетичні», навіщо нам той порядок? В українській мові «я важко працюю» і «я працюю важко» – різниця невелика. В англійській, якщо поміняти слова місцями, то це може змінити зміст на протилежний. Наприклад, уявіть, як наш працівник запевняє англомовного менеджера «I’m hardly working!», маючи на увазі свій неабиякий внесок у зростання продажів компанії. «Oh, yes, you are working hard», з усмішкою відповідає той, бо фраза працівника означає буквально «я ледь працюю».
Або ж українець хоче сказати, що англійська потрібна йому для роботи, і каже це, використовуючи порядок слів, як у рідній мові: «English needs me for my job», що буквально означає «Англійська потребує мене для роботи». От чесно, вона вас не потребує! Щоби донести смисл правильно, треба ставити слова точно в тому порядку, який визнає англійська мова, а саме: I need English for my job.
Часи англійського дієслова
У слов’янських мовах часів дієслова тільки три – минулий, теперішній і майбутній. У нас є інші – «синтетичні» – мовні інструменти, щоби показати, наприклад, доконану дію, як то префікси: робив – зробив, писав – написав. Поняття подовженої (continuous) дії в нас узагалі відсутнє: я читаю кожний день і я читаю цей текст зараз – яка нам різниця? Для англійців вона величезна. Якось один студент викликав сльози сміху у свого англійського викладача, коли хотів розказати, що в його дівчини є собака «My girlfriend has a dog», але чомусь використав форму continuous: «My girlfriend is having a dog», що в перекладі буквально означає «моя дівчина збирається народити собаку».
Дієслово to be – бути
«Я є пан Петро» – можна почути від представника діаспори, який виїхав з України років 30 тому і вже асимілювався в Канаді чи США. Для наших українських вух звучить трохи кумедно, бо його «є» явно зайве. Але не критично. А от в англійській «I afraid of spiders» (я боюся павуків) без форми дієслова to be бути не може. Тому правильно сказати «I am afraid of spiders».
Артиклі
У нас їх просто немає. Тому, зрозуміло, що важко одразу збагнути, навіщо вони потрібні. Через це ми їх безапеляційно опускаємо (і це не смішно, бо англомовні від цього go crazy), або заміняємо the на this (цей) та a/an на one (один) або some/any (якийсь), що загалом не так уже й погано, проте в артиклях усе ж таки варто розібратися й користуватися ними.
Множина у квадраті
«Womens with childrens» – звучить для англійського вуха як «жінки з дітьми у квадраті», бо слова women і children вже є множиною від woman – жінка, і child – дитина. Слов’яни часто забувають про це. Але навіть якщо воно звучить кумедно, нас однаково розуміють.

Хоч і з помилками, але говоріть!

На мою особисту думку, заговорити чужою мовою чимось схоже на навчання стрибкам у воду. Спочатку – з невисокої тумби в басейні, потім – з пірсу, а вже згодом – і з високої скелі в море. І допоки ви будете боятися стрибати через страх зробити помилку, до того часу ніколи вільно не будете спілкуватися. Тому наші шкільні вчителі іноземної мови часто роблять учням «ведмежу послугу», постійно перебиваючи і виправляючи їхні помилки. Вивчайте, прислухайтеся, експериментуйте, але намагайтеся якомога більше висловлювати свої думки мовою, яку ви вивчаєте.
Надмірний перфекціонізм, страх виглядати смішно в очах іноземного співрозмовника – це найперші вороги невимушеності, які гальмують ваше просування сходинками вільного спілкування. Тому, хоч і з помилками, але говоріть – вас у будь-якому разі зрозуміють. А якщо будуть сміятися, нагадайте їм слова принца Чарльза, котрий, не без суто англійського сарказму, якось сказав, що справжньою мовою міжнародного спілкування є «BAD ENGLISH».

Переопубліковано з сайту https://thepoint.rabota.ua/realnyy-english-dlya-karyery-y-zhyttya-hit-parad-pomylok-ukrayintsiv-u-rozmovniy-anhliyskiy/?utm_source=news&fbclid=IwAR2ZCkCW57Cnzz8Z3KMS-vYG_BQZL6gthARttqxR8GxpV76xWtjAhlhSMm0

Визначаємо свій рівень володіння англійською мовою

Система для оцінювання знань із будь-якої мови
Проблему уніфікованого оцінювання знань студентів, які вивчають іноземні мови, було вирішено понад 25 років тому у Швейцарії – країні, де офіційними вважаються аж чотири мови. Там на міжнародному філологічному симпозіумі високочолі науковці домовилися про розробку універсальної шкали, придатної для оцінки рівня будь-якої мови. У 2003 році запустили пілотний проект і тільки 2007 року офіційно визнали остаточну версію шкали CEFR, яка зараз широко використовується в усіх країнах Європи та поза її межами.
CEFR – це скорочення від Common European Framework of Reference, що розшифровується як «Загальноєвропейські компетенції володіння іноземною мовою». Ця система дає змогу оцінити рівень володіння будь-якою європейською мовою – англійською, німецькою, португальською, чи, скажімо, фінською, – за відповідністю певним критеріям.

Визначити рівень допоможе тест

За допомогою CEFR можна виявити, чи володіє людина необхідним рівнем знань для роботи, навчання або туризму. Для визначення рівня запроваджено спеціальні міжнародні тести. Зокрема, для визначення й підтвердження певного рівня володіння англійською використовується лінійка тестів Cambridge English.
Точно ваш рівень володіння мовою може оцінити тільки EF SET – єдиний стандартизований тест з англійської мови, що забезпечує точне визначення всіх рівнів кваліфікації відповідно до CEFR: від початкового до професійного. Інші стандартні тести з англійської допомагають оцінити деякі рівні кваліфікації, але не всю шкалу CEFR.
Якщо ви забажаєте визначити свій рівень англійської самостійно, то можете пройти тест онлайн, наприклад, тут. Тестування зазвичай займає не більш ніж 50 хвилин.

Шкала CEFR

CEFR вирізняє три рівня володіння мовою:
  1. Basic user, відзначений буквою А, є рівнем початківців.
  2. Independent user, тобто самодостатній, відзначений буквою В, – середній рівень компетенції.
  3. Proficient user, тобто вільний, відповідає букві С і є рівнем професійного володіння мовою. Ще цей рівень називають Fluent.
 Реальний English для кар'єри і життя: як визначити свій рівень володіння англійською та перейти на інший
Кожен із рівнів розділений на дві категорії з відповідною цифрою. Найнижчий рівень – рівень виживання, відповідає оцінці А1, а найвищий – володіння практично на рівні носія мови, відповідає С2.
Роботодавці найчастіше вимагають від кандидатів знання англійської на рівні Intermediate – В1, або навіть Upper-Intermediate (вищий середній) – B2. Це означає, що від людини вимагається розуміння досить складних текстів, включно з абстрактними поняттями, вмінням розуміти на слух і підтримувати розмову на професійні теми у сфері роботодавця. Кандидат із таким рівнем володіння мовою може вирішити логістичні та побутові питання під час відряджень за кордон, листуватися із зарубіжними партнерами, висловлюючи свої думки за широким спектром тем. Однак, нормальні роботодавці розуміють, що на цих рівнях усе ще допустимі певні граматичні помилки в складних мовних конструкціях, що вже є неприйнятним для рівня Advanced\Fluent.
Також у описі вакансії інколи можна зустріти, що роботодавці очікують від кандидатів знання англійської мови на рівні Pre-intermediate. Це певний перехідний рівень, що знаходиться між A2 та B1.

Скільки потрібно часу, щоб опанувати наступний рівень іноземної мови?

Це питання цікавить більшість студентів, особливо тих, хто тільки-тільки почав своє навчання й хоче опанувати іноземну мову в найкоротші терміни, що цілком природно. Бажання декотрих студентів настільки сильне, що вони здатні повірити навіть безумним рекламним обіцянкам про вивчення англійської за тиждень уві сні, під гіпнозом і таке інше.
На жаль, на вас чекає розчарування. Вивчення чужої мови потребує часу й зусиль, і це аксіома. При чому, щоразу за переходу на вищий мовний рівень, часу й зусиль вам знадобиться все більше.
Наприклад, щоби досягти рівня A1, студенту потрібно приблизно 100 годин регулярних занять із домашніми завданнями. Перейти з A1 на A2 займе приблизно 200 годин, з B1 на B2 – 600 годин і так далі.
Проте, не варто дуже покладатися на ці цифри, адже все відносно й надзвичайно індивідуально. Швидкість засвоєння іноземної мови залежить, щонайперше, від природніх здібностей людини та її мотивації. Щоби прогрес був швидким, треба мати чітку ціль і розуміння, для чого вам знати цю мову й де ви будете нею користуватися. Багато залежить і від віку студента: старшим людям потрібно більше часу на засвоєння незвичних граматичних конструкцій.
Впливає й методика викладання мови, і кваліфікація викладача, а ще більше – його вміння запалити в студенті іскру цікавості до навчання й підтримувати це багаття якомога довше.
Переопубліковано з сайту https://thepoint.rabota.ua/realnyy-english-dlya-kar-yery-i-zhyttya-yak-vyznachyty-sviy-riven-volodinnya-anhliyskoyu-ta-pereyty-na-inshyy/